Мабуть, немає в Україні людини, яка б не знала слова: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, Чому я не сокіл, чому не літаю… ». Представники численної української діаспори зробили пісню відомою на всіх континентах земної кулі.
У житті цієї пісні (слова Михайла Петренка, музика Л. Александрової, аранжування В. Заремби), як і в житті самого вірша, є багато цікавих історій, одну з яких «Східний проект» пропонує своїм читачам.
12 серпня 1962 року у космічний політ стартував корабель «Восток-4», на борту якого був перший космонавт українського походження Павло Романович Попович. Під час одного із сеансів зв'язку космонавта із Центром управління польотом прозвучала пісня «Дивлюсь я на небо …» у виконанні Павла Поповича.
Відомо, що пісня дуже подобалася не лише Павлу Поповичу, а й Генеральному конструктору космічних кораблів українського походження Сергію Павловичу Корольову. Можливо, цей факт і став причиною припущення, що космонавт Попович із навколоземної орбіти співав для Генерального конструктора, присутнього тоді в Центрі управління польотами.
Так, наприклад, на сайті видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» у розділі «7 фактів українського космосу» записано:
«… Улюбленою піснею Сергія Корольова була пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю?..». Ця пісня стала однією із спонук, які привели майбутнього основоположника практичної світової космонавтики до зацікавлення космосом. Коли Корольов запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з космосу для головного конструктора його улюблену пісню «Дивлюсь я на небо» …».
І на сайті Національного космічного агентства України у статті Н. Боротканич та М. Мітрахова «Память о первом космонавте-украинце Павле Романовиче Поповиче на украинской земле» згадується про «космічний виступ» космонавта-співака:
«…А еще до Павла Поповича никто не пел в космосе: он впервые во время орбитального полета дал настоящий космический концерт – сильным и чистым голосом пропел украинскую песню "Дивлюсь я на небо". Он знал, что его слышат на Земле и что это любимая песня украинца Сергея оролева…».
Далі, у цій статті повідомлялося:
«…Последний раз П. Р. Попович был в Житомире в январе 2007 на праздновании 100-летия со дня рождения С. П. Королева. Торжественное аседание проходило в областном музыкально-драматическом театре. Зал взорвался аплодисментами, когда на сцену вышел Павел Романович, и не тпускал космонавта до тех пор, пока он не спел уже ставшую «первой космической» украинскую песню – «Дивлюсь я на небо»…».
У березні 2012, із житомирського «Музею космонавтики ім. С. П. Корольова» повідомляли про виступ українського космонавта:
« … 19 января 2007 года в связи с празднованием (12 января 2007) 100-летия со дня рождения С. П. Королева в г. Житомир приехала большая делегация из Москвы, в составе которой была дочь С. П. Королева – Наталья Сергеевна Королева с семьей, космонавты Попович, Александров и Токарев, из Киева делегацию представляли космонавты Виталий Жолобов и Леонид Каденюк. Встреча с общественностью города проходила в областном театре. На встрече выступил Павел Романович Попович, который сказал, что во время своего первого полета на космическом корабле Восток-4; (1962г.) он похулиганил, спев песню "Дивлюсь я на небо" во время одного из сеансов связи с Землей. Весь зал отреагировал на эти слова бурными аплодисментами и попросил спеть эту песню на сцене, что он и сделал…».
У статтях, присвячених Сергію Корольову, наводяться фрагменти інтерв'ю Б. Хандроса з дочкою С. Корольова – Наталлєю Сергіївною:
«Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько провів в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо“, „Реве та стогне Дніпр широкий“ – улюблені пісні бабусі й батька …».
У книзі Віктора Синіцина "Первый космонавт" (1981) згадується як Павло Попович іноді співав пісню «Дивлюсь я на небо»:
«…Каманина лётчики-космонавты ожидали в автобусе. Как только генерал сел, автобус тронулся. И не прошло минуты, как неунывающий Павел Попович запел: "Дивлюсь я на небо Да думку гадаю, Чего я не сокол, Чего не летаю…
– Обратите внимание, товарищ генерал, — ехидно заметил Гагарин. – Это же манёвр! Попович открыто напрашивается в полёт в космос!..».
У газеті «Факти» (01.10.2010) у статті В. Шуневича наводяться слова удови космонавта Павла Поповича – Алли Федорівни:
«…Так ведь он и стал первым человеком, спевшим в космосе! Во время (тоже первого в мире!) группового космического полета кораблей «Восток-3» и «Восток-4» в августе 1962 года космонавт Попович нарушил дисциплину эфира и вместе с Андрианом Николаевым затянул на всю Вселенную «Дивлюсь я на небо» …».
У фільмі «Космічний хуліган» (про П. Р. Поповича, 2011), відзнятому на замовлення ФГУП « ЦЭНКИ» Телестудією «Роскосмос» та представленому у рубриці «Зоряні портрети» ДТРК «Культура» повідомляється:
«Для кого как, а для Поповича важно – невесомость не влияет на голосовые связки. Когда-то Павла Романовича уговаривали всерьез заняться пением. Он сказал: «Буду летать и петь…».
В те годы уже было возможным осуществлять видеоконтакт «Земля- Космос». У Космосі для всього Всесвіту вперше у світі пролунала саме українська пісня «Дивлюся я на небо та й думку гадаю», виконана першим космонавтом українського походження Павлом Романовичем Поповичем.
Ось така космічна історія була в житті відомої української пісні «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю», слова якої написав поет-романтик уродженець м. Слов'нська Михайло Миколайович Петренко (1817-1862).
Люди пам'ятають цю пісню, тож вона завжди з ними. Її можуть заспівати в горах українські альпіністи, чи шахтарі глибоко під землею ...
Пісня ця не лише про небо, а й про людське життя, саме тому її можна почути у виконанні не лише українських відомих оперних співаків ХХ-ХХІ століть.
2017-го року виповнювалося 55 років від дня польоту в космос Павла Поповича, де він виконав українську пісню. Беручи до уваги цей факт журналісти “Українського інтересу” в тому ж році запропонували відзначати цю подію на державному рівні запровадженням 12 серпня свята Української пісні, саме у день коли пісня лунала у Всесвіті.
Редакція «Українського інтересу» зверталася із цією пропозицією до Керівництва держави. Можливо не вистачило підтримки ініціативи громадськими організаціями та засобами масової інформації, можливо з якихось інших причин, але задум не було втілено у життя.
8 жовтня 2020, тоді ще напередодні Дня захисника України (до 2021 йшлося про 14 жовтня), на горі Карачун, яка між Краматорськом і Слов’янськом, було відкрито пам’ятний знак українській пісні. Організаторкою події була волонтерка Марина Квітка, яка повідомила, що цей пам’ятник українській пісні виготовлено на благодійній основі заслуженим скульптором України з Житомирщини Віталієм Рожиком.
Пам’ятник розміщено на території меморіального комплексу “На Горі Карачун”, присвяченого полеглим при визволенні Слов'янська та Краматорська під час АТО на Сході України (2014). У такий спосіб волонтерами було підтримано ініціативу “Українського інтересу».
Навряд чи в Україні є більш відома пісня та ще й с такою неординарною історією. То ж беручи до уваги цей факт звертаємося до Президента та депутатів Верховної Ради України з пропозицією запровадити 12 серпня, як свято Української пісні. Сподіваємося на підтримку ініціативи регіональними громадськими організаціями, засобами масової інформації та читачами «Східного проекту».
За матеріалами книги "Миїхайло Миколайович Петренко - 200 років безсмертя" (автори Петренко О.Є., Шабанова В.М.). Фото: Діловий Слов'янськ.
