Криком нічого не досягнете, так лише налякаєте дитину, вона вас буде боятися, але продовжуватиме робити по-своєму.
Як же тримати себе в руках і донести до сина чи дочки свою точку зору?
Вигадайте допоміжне «кодове» слово чи речення. Наприклад: «Вибух!» чи «Мама перетворюється… мама перетворюється на Мегеру!» Почувши це, дитина відразу зрозуміє, що накоїла щось. А мама, поки це говоритиме, заспокоїться. Просто заздалегідь привчіть себе вимовляти щось подібне, а не кричати на дитину. Не відразу, але спрацює обов’язково.
Вигукуйте якісь незвичні звуки. Негативні емоції виникатимуть обов’язково, адже діти не ідеальні, а батьки тим паче. Тому слід просто навчитися їх трансформувати в щось інше (наприклад, у смішні дивні звуки). Деякі матусі пропонують ричати, або протяжно видавати голосні: а-а-а-а чи о-о-о-о. Інша мама замість лихослів’я, що часом хоче вигукнути, говорить завжди: «Пі-пі-пі-пі-пі!» Вона це вимовляє повільно, тому встигає «охолонути» від палкого гніву.
Спробуйте посварити іграшку. Смішно, але це дієве! Коли ви почнете казати якісь слова: «Що ж ти накоїв, ведмедику? Ти ж знаєш, що це небезпечно! Зараз хтось стоятиме в кутку за таку поведінку!» Дитина все прекрасно розумітиме, що провинився не ведмедик, а вона сама, може навіть щось відповісти та зізнатися: «Це не ведмедик, не свари його! Це я накоїв!»
Поставте себе на місце дитини. Намагайтеся відчути те, що відчуває дитина в момент, коли вона нашкодила. Ось ви берете пакетики чаю та ріжете їх на шматки, щоб зробити пісок для своїх ляльок. Уся кімната, чи навіть квартира в чаїнках. І тут приходить мама та бачить таку картину.
