Меморіал пам'яті створений, аби зберегти імена усіх загиблих у війні, яку росія веде проти України.
Статистика загиблих – це не цифри, це реальні люди... З своїми прагненнями, мріями і рідними, які назавжди їх втратили. Ми маємо зберегти пам'ять кожного та кожної.
Агенція "Або" створила громадську ініціативу - Меморіал цивільних жертв війни росії проти України. У цьому проєкті ми хочемо показати обличчя мирних людей, яких вбила росія. Це важливо, для документування військових злочинів, а також для того, щоб люди не перетворювалися у цифри в статистиці.
23-річна Анастасія Пиженко загинула 8 квітня від ракетного удару росії по залізничному вокзалу Краматорська. В одну мить там загинуло 38 людей. Ще 21 людина померла потім у лікарнях. Загалом – 59 загиблих, серед яких семеро дітей.
8 квітня Анастасія Пиженко збиралася евакуюватися з Краматорська. Вона перебувала на вокзалі в момент, коли туди влучила російська ракета «Точка У».
У 2017-му Анастасія з відзнакою закінчила Краматорський коледж промисловості, інформаційних технологій та бізнесу. Здобула спеціальність «Обслуговування інтелектуальних інтегрованих систем».
У навчальному закладі з теплом пригадують колишню студентку: «Життєрадісна світла дівчина, яка ще тільки починала будувати свої плани на життя, вдихала кожну його мить на повні груди, мріяла, любила…», – написали працівники коледжу.
Сестра загиблої Валерія каже, що Анастасія любила подорожувати, завжди відгукувалась, коли треба було комусь допомогти.
«Світла людина, так мало пожила, але стільки всього зробила і хотіла зробити... Царство небесне нашому янголятку. Пам'ятаємо, любимо, сумуємо», – написала сестра загиблої Валерія.
Людмила Ганжа Загинула на пероні Краматорського вокзалу, чекаючи на потяг, що мав прибути о 12.00. Але російська ракета “Точка У” не дала можливості жінці евакуюватись, росія позбавила її життя. З нею була собачка Боня, яка теж загинула пізніше від поранень.
Людмила Володимирівна усе життя працювала на меблевій фабриці Краматорська, доки не вийшла на пенсію. З коханим чоловіком Людмила прожила довгі щасливі роки, але у листопаді минулого року Анатолій помер від ковіду. Сенсом її існування були діти та внуки.
Світла пам’ять!
Оксана Андріянова
Російська ракета, випущена по вокзалу Краматорська, забрала життя бібліотекарки Оксани Андріянової.
Оксана більше 20 років працювала у Центральній міській Бібліотеці. Завжди життєрадісна та привітна, вона добре була знайома читачам різних поколінь.
“Серед бібліотекарів немає випадкових людей. Цю професію обирають люди, покликанням душі яких є мир і свобода. На жаль, російські ракети несуть смерть всім українцям …
Світла пам’ять”, – написали про колегу в Українській бібліотечній асоціації.
Марина і Аліса Ольховик 10-річна Аліса та її мама Марина були на залізничному вокзалі, чекали на евакуацію, коли вибухнула російська ракета. Обидві загинули.
Марина була на 4-5 місяці вагітності.
Людмила і Алла Ходакови Обстріл вокзалу Краматорська забрав життя Людмили Ходакової та її доньки Алли.
"Мої нескінченно улюблені дівчата - матуся та сестричка! Ви назавжди в моєму серці та думках! Царство небесне вам, найдорожчі!", - пише донька і сестра загиблих Лілія.
Жінки чекали на евакуаційний потяг, коли розпочався ракетний обстріл.
Вічна пам’ять!
Віта Кузьменко загинула на пероні вокзалу, чекаючи потяг, що мав прибути 8 квітня о 12.00. Вона їхала від війни до Києва.Віта працювала завідувачкою у Центральній міській Бібліотеці №3, завжди життєрадісна та привітна, вона добре була знайома читачам різних поколінь.
«Найкраща донечка, найкраща матуся, найкраща подруга, найкраща кума, найкраща хресна. Спочивай з миром», — написали її колеги на фейсбук сторінці бібліотеки, де працювала Віта.
Світла пам'ять!
Олег Іванов
«Татусю важко було нас відпустити, але він розумів, що це необхідно. Посадити нас на потяг батько не встиг, йому по роботі треба було їхати в інше місце. Ми попрощалися. Батько сказав мені, щоб я берегла сім’ю. І на цьому все», - Катерина згадує останню зустріч із батьком.
Це сталося 8 березня на вокзалі в Краматорську. А через місяць саме тут 49-річний чоловік загинув від ворожої ракети «Точка-У».
Олег багато років працював на відомому в місті підприємстві – Новокраматорському машинобудівному заводі. Потім деякий час в Укртелекомі, а після локдауну в 2020 році змінив роботу і став співробітником Департаменту цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи у міській раді Краматорська.
Олег супроводжував людей до евакуаційних потягів, які прямували подалі від війни.
Чоловік помер в одній з лікарень Краматорська через значну втрату крові. У Олега залишилися старенькі батьки, хвора дружина, маленький син та 25-річна донька.
Світла пам'ять!
Пам’ятаємо кожного
